ВІДКРИЙ ДЛЯ СЕБЕ ВЕЛИКООЛЕКСАНДРІВЩИНУ: Великоолександрівщина туристична

Велика Олександрівка моя...

Велика Олександрівка - селище міського типу, районний центр Великоолександрівського району, що входить до Херсонської області.
Розташоване на лівому березі звивистої річки Інгулець, яка є головною водною артерією селища. Територія селища 539 га, населення - 7117

Відстань до найближчої залізничної станції Біла Криниця - 9 км, до обласного центру міста Херсона залізницею - 108 км, шосейною дорогою - 139 км.

Засноване наше селище вихідцями з Полтавщини, Чернігівщини та Київщини 1784 року і називалось Новою Олександрівкою.

В 1803 році з Чернігівської та Київської губернії прибули нові поселенці , які заснували трохи нижче за течією Інгульця поселення, що дістало назву Мала Олександрівка, а Нова Олександрівка була перейменована на Велику Олександрівку.

Найбільш визначною памяткою архітектури є гребля ГЕС на річці Інгулець - побудованої однією із перших на Україні в 1928 році по плану ГОЕЛРО. Цього року відмічатиме 90 років з дня пуску.

У селищі є памятники архітектури місцевого значення: Храм Олександра Невського, меморіальний комплекс та інші. Працює народний краєзнавчий музей. З 2006 року щорічно проводиться фестиваль "Приінгулецька хвиля", який вже набув статус Регіонального.

Гостинно запрошуємо всіх ближче познайомитись з нашим селищем, відкрити для себе новий туристичний маршрут.

Стрімка течія Інгулець - ріки

Однією із захоплюючих сторінок книги Природи є річки,а серед них, в обрамленні верб, дубів та кленів крутить свою нескінченну стьожку головна річка Херсонщини - Інгулець.

Коли залишаєшся з нею віч - на - віч, ніби заново відкриваєш її для себе.

Доля кожного Великоолесандрівця так чи інакше повязана з Інгульцем. Хтось зріс на її берегах, хтось купався в її водах, а хтось полюбляє сидіти з вудочкою і рибалити.

ЇЇ вивчають, нею цікавляться, про неї пишуть.

Криниці чистої води, з краплини бере початок Інгулець - ріка.

Несе у даль краплиночки - перлини, хода її незбагненно вюнка...

Мов мавки, верби опустили коси, вгорі веселки неземний вінець.

Листом смарагдовим стікають роси і падають сльозою в Інгулець

Одвічно прагнуть злитись воєдино землі джерело і з небес роса.

Вода, що живить неньку - Україну, від неї наша врода і краса.

Пізнав я смак води із Ельби, Сени, обїздив я усі материки,

Та наймиліша є усе ж для мене вода, що пив я з Інгульця - ріки.

Ці рядки належать перу Олеся Чайківського

Тихоплинний нині Інгулець головна водна артерія району. Древньогрецький історик Геродот, котрий жив у V віці до нашої ери повідомляв:"Пантикап (Інгулець) тече з північного озера, вливається в Гілею і, минаючи її, зєднується з Борисфеном(Дніпром)". Долина Інгульця була привабливою в усі часи і для всіх народностей. Відомо, що перші поселення заснували тут іще скіфи - землероби.

Сьогодні кожен може вам розповісти, що річка Інгулець одна з найбільш звилистих степових річок світу. Довжина її - майже півтисячі кілометрів.

Прибережжя - справжній райський куточок. На берегах є чудові місця - дерева створюють захисток від вітру, птахи щебечуть на всі лади, трава зелена стелиться вздовж берега, ну що ще потрібно для повноцінного відпочинку?

Памятники степового лісорозведення

Приємна прохолода лісу запрошує вас. Тут, як кажуть, можна обєднати приємне з корисним. Відпочити від повсякденної рутини, подихати цілющим повітрям соснового лісу, дізнатись багато нового про життя природи, назбирати не один кошик красенів - грибів. Зелені масиви, що ростуть просто з піщаного грунту викликають справжнє захоплення і подив:

Мій рідний ліс...Це тут завітні мрії зродились вперше у душі моїй.
Як тихо в ньому, тут мої надії відпочивають в раї лісовім.
Їм затишно в зеленій цитаделі, не ранить їх ніякий лиходій,
Вкриває їх туману білий велін, спокійно їм у тиші неземній.
Тут шелех, тріск, мов постріли шрапнелі, відлунює тремкий природи храм,
Чагарники - звірин, птахів оселі - спиняють шлях і людям і вітрам.
У тиші жду переспівів пташиних, дзвінкі ті звуки - радість небесам.
Під спів помрію, серцем відпочину, мій рідний ліс - цілющий , як бальзам.

О.Чайківський

Природа щиро обдарувала степову Великоолександрівщину багатствами своїми. Вона має унікальні мальовничі куточки - зелені оазиси у посушливому Таврійському степу - Інгулецький ландшафтний заказник, до якого входять заповідні урочища - сосновий ліс "Летючі піски " та Недогірський ліс".

У Недогірському лісі росте наша гордість - столітній дуб, що має свою цікаву легенду.
За старовинною традицією, той хто притулиться спиною до цього велета отримає свою життєдайну енергію і почує як дуб нашіптує свій наказ:"Кожен за своє життя має насаджувати дерева і милуватися ними, і ніколи не піднімати на них руки"

А степ все світиться курганами...

Кургани, кургани, кургани... За пять тисяч років з часу спорудження першого з них, їх звелося по степу, мов печериць і кожний ховає під собою свою таємницю. А.П.Чехов сказав, що "...в курганах - вічність самого степу".

Поблизу села Старосілля зназодиться всесвітньо відомий курган Висока Могила. Саме з ним повязане виокремлення археологічної культури, що дістала назву "старосільської". Ця споруда протяжністю 200 і висотою 10 метрів, досипалася протягом двох тисячоліть - від зародження аріїв до їх часткового переселення в Індію.

При розкопках відкрився насип у вигляді людиноподібних і астральних фігур. Вперше, курган був розглянутий, як цільне надгробне джерело, яке складалося із знахідок і поховань, але ще й з самої піраміди.

Майже за два кілометри на південь від села Давидів Брід, на миловидному плато, утвореному долиною Інгульця та двома давніми балками, на захід від автодороги знаходиться курган на верхівці якого встановлено скульптуру орла. Висота кургану 4,5 метра, діаметр - біля 40 метрів, круглий насип сферичної форми. Обстежений професором М.Оленковським у 2006 році.

За 500 - 700 метрів на південний захід від села Мала Олександрівка, над долиною річки Інгулець знаходиться курган. На вершині насипу красується скульптура шляхетного оленя. Висота кургану 4,2 метра, діаметр до 40 метрів, круглий, з сферовидним насипом. Обстежений професором М.Оленковським у 2006 році.

Безкраї причорноморські степи... Лише кургани оживляють одноманітну рівнину. Різні за формою та висотою, зібрані невідомою рукою до купи або поодинокі, кургани завжди привертали увагу дослідників, мандрівників, поетів.

Тройзіллям, полинами, чебрецем пропах твій день, розчахнутий, мов брама.

Як я люблю сумне твоє лице, безжально переоране ярами,

Мій рідний степе в злоті яворів! - де і вночі пізнаю камінь кожний.

І запах трав, і пил твоїх доріг вдихаю в себе глибоко й тривожно,

І мить як вік, і світла кожна пядь, і обрій дивним сяйвом осіяний.

І хмари, наче лебеді летять, ламають білі крила об кургани...

Б.Мозолевський

Великоолександрівський район - один з найбагатших регіонів Херсонщини за кількістю давніх поховальних споруд - курганів, які є неоціненною скарбницею знань про давнє минуле.

Люблю тебе, гіркий мій степе, солончаки та полини!
Як раптом зможу жить без тебе, мене навіки проклени!
Пройшли шляхами ураганними, звели із попелу життя.
А степ все світиться курганами й не дозволяє забуття!