головна сторінка

Вивчай рідний край разом з бібліотекою

вівторок, 17 лютого 2015 р.

ТРЕБА ЖИТИ

    
"Треба жити" - збірка поезії про трагічне минуле нашого народу, про наше складне сьогодення - основні теми у новій книжці Анатолія Анастасьєва, відомого поета і журналіста з Великої Олександрівки.


Пропонована збірка є результатом спілкування з Музами, результатом роздумів, душевних переживань, філософських узагальнень. Сподіваємось, що вона знайде добрі відгуки у серцях читачів.

                                                           РІДНИЙ КРАЙ
                                                          (уривок з поеми)
Степи таврійські без кінця і краю,                              А скільки цвіту! Скільки аромату!
Біжить дорога рівна, як стріла                                     На повні груди дихаю...іду
Аж ген з хлібів високих виринає                                  І молоді листочки рути - мяти
Немов міраж, околиця села.                                         У пальцях розминаю на ходу.

Душею й зором ніжно обіймаю                                    Чебрець, ромашка і нічна фіалка
У лузі трави і зелений гай,                                           Любисток, подорожнк, чистотіл...
Мене легеньким вітерцем вітає                                 В цілющих травах викупаний змалку,
З погожим днем Таврійський рідний край.               Я ріс в степу і набирався сил.

Я трави називаю поіменно:                                         Біля ріки з прозорого джерельця
Ось горицвіт, пирій, петрів батіг..                              Напився вдосталь чистої води... 
Вся степова імперія зелена                                         Мій рідний край, любов до тебе в серці
Мені шовками стелиться до ніг.                                Розквітла в мене раз і назавжди. 

понеділок, 16 лютого 2015 р.

КРИНИЦЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕНЕРГІЇ

До дня вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам'яті Героїв Небесної Сотні пропонуємо вашій увазі збірку Анатолія Анастасьєва "Територія гідності"




"Територія гідності" -  це своєрідний часопис непростих подій в Україні від Помаранчевої революції до нинішньої ситуації на Сході держави. Кожен поетичний твір представлений у першій частині збірки- це вияв національної волі та наснаги.
"Легенди, спогади, бувальщина" - окрема частина прозових надбань митця про малу Батьківщину".
"Гумор і сатира" - третя частина, несе національний колорит та добрий жарт, відображаючи ситуації з сільського життя.






                                                    СТАВАЙМО ДО ДІЛА

Поки ще ми здорові,                                              Ставаймо всі до діла,    
І совість ще не спить,                                           Виходьмо із пітьми,
Товариші- панове,                                                 Щоб челядь не глумилась
Давайте щось робить.                                           Безкарно над людьми.

А час такий крилатий                                          Потрібен справжній лицар,
Летить, неначе птах.                                           І праведник чолом,    
Пора б нам розібратись                                        Бо як далі мириться
У душах і думках.                                                 З неправдою і злом?
                             
                                      Не маємо чомусь ми
                                      Єдиної мети...
                                      Та щось робити мусимо,
                                      Щоб з глузду не зійти!

пʼятниця, 6 лютого 2015 р.

П'Ю НА ЗОРЯХ НАСТОЯНІ РОСИ

П'ю на зорях настояні роси.

Таку назву має збірка Миколи Швидуна, до якої увійшли ліричні поезії, присвячені нашому сьогоденню: любові до України, до свого краю. Тим збірка цікава не лише для автора, а й для його земляків, шанувальників поетичного слова. Хочеться вірити, що збірка "П'ю на зорях настояні роси" матиме свого читача.



У містечку оцім, на цих схилах розлогих
Мені випало жити, пізнавати свій світ.
Зустрічати людей кожен день на дорозі
І, піднявши ледь руку, говорить їм "Привіт!"

В глибині Інгульця голубе бачить небо.
Слухать хори пташок у сосновім лісу.
То ж скажіть ви мені, що людині ще треба, 
Щоб нести в своїм серці любов і красу.

                           Олександрівко! Олександрівко!                                                                           
                               Олександрівко Велика!
                                                                                
                               Розцвітай щодоби і цвіти, і цвіти
                                                                                
                               І не знай ніколи лиха
                                                                               
                               Моя рідна, моя мила                                                                              
                                Олександрівка Велика.
                              



Як не можна любить парк, що зветься "Зарічним"
І той міст підвісний й історичную ГЕС.
Все нам в душу ввійшло і давно стало звичним, 
Як добро або щастя, життя інтерес.

І поля золоті, і мотори проворні,
Рукотворних посадок зелені ряди.
З ними звуки вливаються  в серце мажорні
І я хочу співать, співать хочу завжди.