Майстер іконопису

Іконопис в селі Борозенське

   Іконопис - різновид живопису, призначений для створення священних зображень – ікон.  Іконописання, в першу чергу, являється духовним процесом. Всі отці церкви говорять, що ікона – це молитва. І у майстра, який пише ікони, повинен бути відкритим духовний зір.

   Іконописець Павло Кузнєцов, уродженець міста Херсон (з 2005 року проживає в селі Борозенське), - багато років провів в монастирях  Молдови, Росії, України…

   Наприкінці 80-х років, перебуваючи в Молдавії, Павло випадково, за волею долі, зайшов до чоловічого Свято-Успенського монастиря поблизу міста Атаки, і сталося так, що, на запрошення настоятеля монастиря о. Євгенія, залишився виконати реставраційні роботи по відновленню собору. Саме тут, в стінах монастиря, відбулася зміна світогляду і творчого шляху художника. Далі -  благословення митрополита Кишинівського і всієї Молдови Володимира як духовне народження для нового духовного життя. Одинадцять років проживаючи в монастирі, Павло Кузнєцов займався розписом храмів, реставрацією старих ікон і фресок, писав ікони для багатьох церков Молдови.

    В 2000 році почався новий етап в житті майстра. Близько трьох років Павло працював іконописцем і проживав в  Свято-Донському чоловічому монастирі міста Старочеркаськ, писав ікони в церквах Порт-Катона, Акая, Недвиговки та в інших храмах Ростовської-на-Дону єпархії (Росія). Звідти пішов в м. Тимошевськ Краснодарського краю: на запрошення ігумена Свято-Духова чоловічого монастиря о. Георгія проживав і працював в монастирі, попутно виконуючи художні роботи в храмах Краснодарського краю. І всі ці роки займався не лише живописом – маючи віру, іконописець вивчав богослов'я, історію церкви, християнства, історико-критичний аналіз Біблії, антропологію містиків-ісихастів від Ареопагітиків до Григорія Палами, труди древніх отців-подвижників.

   Повернувшись в Україну, Павло в Свято-Онуфріївському чоловічому монастирі Черкаської єпархії займався відновленням старовинних фресок XIII століття. Працював майже в усіх (крім Сумської та Чернігівської) єпархіях України: розписував храми, писав ікони. І скрізь, коли до нього зверталися з проханням, навчав місцевих художників іконопису: так було і при розписі храму Різдва Пресвятої Богородиці в станиці Донській, так було в 2003 році і під час роботи в одній із сільських церков Донецької області - коли Павло розписував місцеву церкву, до храму зайшов чоловік з юною донькою та звернувся до іконописця з проханням  взяти юну художницю в підмайстри, щоб працювала разом і вчилась – і дівчина, дійсно-таки, багато чому навчилась).

   Пройшовши довгий і тяжкий шлях від художника до іконописця, з роками відпрацьовуючи техніку письма, осягаючи канони церкви, маючи багатий досвід, майстер іконопису проявляє готовність поділитися з будь яким художником здобутими навичками іконописної творчості. 

   «Робота над іконою – це труд духовний, – говорить Павло. - В поєднанні з постом і молитвою він здатен показати невидимий внутрішній світ християнина, тобто через видимі фарби передати сенс того, що відбувається з людиною при її зустрічі з Богом. Тому дивитися на ікону треба духовними очима, бо саме ними можна розрізнити істинний образ від релігійної листівки-картинки протестантських церков» (в протестантських церквах немає ікон – прим. автора). «Бог дає кожному дар - якийсь талант. Але він дається на Божу справу. Що я можу зробити, щоб віддячити Богові? Я пишу ікони». «Людина, отримавши від Бога дар творчості, самостійно, без допомоги Божої, не здатна здійснити творчий подвиг – просто тоді немає натхнення. А при участі Святого Духа весь творчий процес відбувається з такою легкістю і швидкістю, що викликає подив навіть у того, хто творить. Після цього навіть важко повірити, що створений витвір являється твоїм власним творінням…»

   …Павло Кузнєцов з раннього дитинства дуже любив малювати. Після школи, в 1981, році закінчив  Запорізьку філію художнього училища зі спеціальності художник-портретист, під час служби в лавах Радянської Армії був художником при політвідділі військової частини. Повернувшись додому, працював в Херсонському рекламному комбінаті художником-оформлювачем (оформлював дитячі садки, школи, поштові відділення, універмаги, магазини, кафе, ресторани – всі заклади, звідки приходили заявки на оздоблювальні роботи).

   І ось, - здавалося би, випадкова зустріч в Херсонській єпархії с о. Павлом (Павло Степанович Галуненко помер 10 серпня цього року, похований на території Свято-Катерининського собору в м. Херсоні, де протягом багатьох років служив Господу і людям), на прохання якого молодий художник відновив стару афонську ікону на кипарисовій дошці. Ця ікона св. Пантелеймона побувала в пожежі, і на обгорілій лицьовій стороні збереглися лише кисті рук з ложечкою та скринькою. «Витримуючи колір, тон і стиль я відновив її і повернув священнику, – пригадує наш співрозмовник. – Він чомусь довго і суворо дивився на відновлену ікону, потім посміхнувся та… благословив мене іти в монастир». Молодий чоловік здивувався і не придав тоді цьому значення. А через пару років життєва дорога привела художника до стін Свято-Успенського монастиря…

      В 2005 році пілігрим Павло Кузнєцов прийшов в село Борозенське ( Великоолександрівський р-н  Херсонської обл.) Саме в той час в селі тільки-но збудували храм, і вміння іконописця стало в пригоді. Майстер почав працювати: розписав купол, зробив  ряд ікон, дві Голгофи. Тоді ж, на прохання прихожан церкви св. Олександра Невського (смт. Велика Олександрівка), написав храмову ікону. Іконописець залишився жити в селі Борозенське. Відтоді кожного року з благословення настоятеля місцевого Свято-Іллінського храму о. Володимира він в приміщенні церкви пише ікони для храму. Під час роботи і обговорення, в процесі спілкування священика о. Володимира і художника Павла відбуваються живі конструктивні  дискусії по богословським питанням. Також майстер-іконописець при створенні ікон тісно співпрацює з місцевим майстром-будівельником Анатолієм Самцовим і щиро відзначає: «Дивовижно і радісно бачити, як Анатолій, працюючи над прикрасою храму, до своєї майстерної праці докладає і часточку своєї душі».

Павло Кузнєцов говорить: «Торкнувшись сердець борозенців, Господь створив в селі чудесний дім Божий».

 

 

Краєзнавча новинка

ДО ВАШОЇ УВАГИ НОВА КНИГА ОЛЕСЯ ЧАЙКІВСЬКОГО "ПОРОГИ"

До поетичної збірки Олеся Чайківського ввійшли нові вірші, сповнені сподівань, а також пророчих міркувань над долею України. Автор щирий і промовистий, його слово торкає, породжує думки, возвеличує. У збірці "Пороги" знайдуть для себе духовну поживу як дорослі, так і діти. Полиньте разом із автором у дивовижний світ поезії.

Краєзнавча новинка

До вашої уваги нова книга Катерини Савченко          "Нескорений"

   Повість "Нескорений" - це художньо - епістолярна оповідь про героїзм, благородство головного героя, його безмежну любов до рідної Херсонщини, до Батьківщини в роки Другої світової війни.    В основу написання  повісті лягли реальні події з життя Радченка С.М.,його розповіді про фронтові будні та спогади рідних, друзів, його листи з фронту, які по війні шкільна подруга Надя передала родині.

                      ЗАПРОШУЄМО ВАС, ШАНОВНІ ЧИТАЧІ,  

 ДО НАШОЇ БІБЛІОТЕКИ НА   ЗНАЙОМСТВО З НОВОЮ КРАЄЗНАВЧОЮ КНИГОЮ. 

Краєзнавчі новинки

Шановні читачі ! До вашої уваги нові книги місцевих авторів

Анатолій Анастасьєв "Неохолола пам'яті зола"

Книга присвячена памяті дружини Клавдії, до якої увійшли найкращі твори з попередніх збірок, а також нові поезії, цикли віршів.

Окремий розділ складаютьоригінальні прозові ескізи та етюди, своєрідні картинки минулого та сучасного життя.

     Анатолій Анастасьєв "...Як на довгій ниві"

                                                                    Я немало доріг на цім світі пройшов,

                                                                    Чорні дні пережив і щасливі, 

                                                                    Залишились сліди моїх підошов

                                                                    На життєвій на довгій ниві.

  До вашої уваги остання книга Анатолія Анастасьєва "...Як на довгій ниві"

Ця книга - відтворення життя людини, яка пережила і важке дитинство, і життєві незгоди. Рядки книги переповнюють почуття надії і відчаю, радості і болю, а також великої любові до людей.

      Автор присвятив життя улюбленій справі, зазнавши неймовірних страждань, не втратив натхнення і сили творити, даруючи нам вірші і прозу, що вражають своєю правдою і щирістю.

                                                                                          

                   Микола Швидун "Вибране"                            

Нова поетична збірка Миколи Швидуна "Вибране" представлена творами, що характеризують його як різнопланову, творчу особистість.
Поезії прості і доступні, різноманітні жанрово і тематично. Автор оспівує красу рідної Таврії, чистоту людських почуттів, піднімає ряд одвічних філософських питань. Збірка буде цікава всім шанувальникам українського поетичного слова.

             Олесь Чайківський "Вогненнокрилі"

Книга "Вогненнокрилі" Олеся Чайківського присвячується Синам України, які полягли за Незалежність.
   Запрошуємо читача поринути у світ поетичного слова і додати до його думок, до його болю, радості власне пережиття, власний досвід, власне багатство серця. І все це для того, щоб стати красивішими, мужнішими, світлішими.

                             Приємного прочитання

Талант – то крапля здібностей і море праці

Талант – то крапля здібностей і море праці

Цей влучний вислів належить відомому українському письменникові Григору Тютюннику. І з ним важко не погодитися: кому, як не людині, що за життя скуштувала і солодкого смаку слави, і жорсткого чиновницького диктату у своїй літературній діяльності, знати, як непросто жити з унікальним даром, даним людині Богом чи успадкованим від батьків. Тим більше – працювати над тим, аби талант цей розвинути, філігранно відточити, вміти застосувати…

А ще кажуть, що талант завжди родом із дитинства. І що кожна людина народжується із зернятком у руці. Тільки треба знайти поле, де це зерно найкраще проросте. Талант може проявитися в різних сферах людської діяльності - в галузях музики, літератури, природничих наук, техніки, спорту, в організаторській і педагогічній діяльності. До когось це приходить вже в дитячому віці, отже, завдання батьків, вихователів, вчителів – допомогти дитині розвинути свій дар, скористатися своєю унікальністю з користю для себе та оточуючих.

Саме таких обдарованих дітей об’єднав навколо спільної мрії талановитий педагог, керівник музичних колективів Гасілов Станіслав Дмитрович, який все своє життя присвятив музиці  й тому, що свій талан і уміння передавав підростаючому поколінню.

Народився, Станіслав Дмитрович, 25 вересня 1944 року у м. Кіровограді. Навчався у середній школі, му­зичній школі. У 1960 році поступив до Кіровоградського музичного училища по фаху «Баян» і закінчив його у 1964 році. У 1962 році почав трудову діяльність на посаді вчите­ля співів у середній школі м. Кіровограда. 1964-1967 роки служба в лавах Радянської Армії. У 1972 році закінчив Кіровоград­ський педагогічний інститут по фаху «Музика та співи». З 1967 по 1969 працював директором Завальївської дитячої музичної школи.

У 1969 році був направлений на роботу у Магаданську область, де працював викладачем по класу баяна та дирек­тором ради музичних шкіл.

У 1975 році був призначений директором обласного училища мистецтв, завідуючим міським відділом культури, зам начальника обласного управління культури.

З 1993 року переїхав до села Мала Олександрівка.

Зараз працює викладачем класу баяна у Великоолександрівській школі мистецтв та по сумісництву вчителем му­зики та співів у Малоолександрівській ЗОШ.

До Станіслава Дмитровича тягнуться діти. У когось із них  Божа іскорка яскрава і не потребувала значних зусиль для подальшого розквіту, у когось талант прихований, пригнічений комплексами, а тому вимагає кропіткої праці, психологічної підтримки. «Вміння знаходити обдарованих та здібних дітей – талант, вміння їх вирощувати - мистецтво», - говориться в народній мудрості.

Цю істину своєю працею доводить Станіслав Дмитрович. За час існування його вихованці та творчі колективи неодноразово отримували нагороди, як на місцевому так і на обласному, та регіональному рівні. Неодноразово про професійну та творчу діяльність Станіслава Дмитровича й його вихованців висвітлювали у засобах масової інформації: Газета «Жайвір» від 10.04.2005 року «Пощастило з учителем музики», газета «Новий день» від 11.10.2007 року «Культурна мозаїка Херсонщини», газета «Новий час» від 04.02.2010 року «Маленький українець», телекомпанія «Скіфія» від 23.09.2010 року сюжет про оркестр шумових та ударних інструментів, та багато інших.

Талановитий педагог та музикант, Гасілов Станіслав Дмитрович, щиро переконаний, що немає дітей необдарованих. Треба лише допомогти відшукати дар у кожному. Підтримати і розвинути його. Тому вже навіть  у пенсійному віці він продовжує шукати і обрамляти молоді таланти.

                ЗАХОПЛЕННЯ МИКОЛИ РЄЗНІКА

Ірина Кудряшова бібліотекар Малоолександрівськоїсбф запрошує до віртуальної арт-галереї «Люди цікавої долі» та інтерв’ю з колекціонером  Миколою Рєзніком жителем села Мала Олександрівка.

Народився  25.11.1972 року у селі Мала Олександрівка.

Улюблена страва – пельмені

Улюблений літературний жанр - історичний

Улюблена книжка –«Чингізхан»

Улюблений письменник - Василь Ян

Улюблена пора року – літо

Країна, в якій хотів би побувати – Італія, Франція

Експонат, який мріє отримати для своєї колекції -  самовар з чоботом царських часів

У людях цінує чесність і щирість.

Микола Рєзнік: «Мріяв подорожувати світом, а став подорожувати в часі»

Колекціонери – це люди, які не дуже люблять публічність. Вони просто займаються справою, яка їм подобається. Так стверджує  Микола Рєзнік. Однак мені все-таки вдалося поговорити з ним про його захоплення.

- Коли та чому Ти почав колекціонувати?

Мені з дитинства подобалося шукати та збирати речі. Спершу це були гільзи, потім монети та купюри, а пізніше додалися і побутові речі.

Я чітко пам’ятаю номінал першої монети, яка і стала поштовхом до подальшого колекціонування, це була «дєнєжка» 1857 року. Знайшов я її років у дванадцять по дорозі до пекарні. Вона була мідною і мала яскраво зелене забарвлення (від окису) і здалася мені найгарнішим скарбом у світі.

- А ця монета і досі зберігається в тебе?

Нажаль ні. Довгий час я зберігав її в такому стані як знайшов. Та якось я вирішив її відчистити, для цього змастив монету зубною пастою і залишив на столі. Та дружина наводячи лад в будинку ненароком викинула її на смітник. Я звісно ходив шукати її але нажаль не знайшов.

- А чи підтримують тебе рідні у твоєму захоплені?

Жанна, так звуть мою дружину, повністю мене підтримує у моєму захоплені і не тільки вона. Та склалося, що син подорожує світом і з країн в яких вже побував привозить мені купюри, та так щоб їх можна було порівняти. Тобто старого зразка – якомога старшу,  і нового – ті які є в обігу на даний час.

- Скільки наразі маєш експонатів і чи збираєш їх досі?

Якщо говорити про крупні експонати то їх близько ста одиниць, а ось малогабаритних я навіть не лічив. І Так. Я продовжую розширювати свою колекцію далі.- Побутового плану питання – де ти зберігаєш колекцію?

Ті що займають мало місця зберігають в будинку, а великі в одному приміщені на подвір’ї.

- Чи плануєш якісь заходи, щодо оприлюднення своєї колекції?

Так. Є в мене мрія відкрити кафе-музей, де з моїми експонатами могли б ознайомитися всі охочі.